Характерна риса людини — потреба в
спілкуванні з іншими. Початком кожного випадку спілкування є привітання. А що ж це таке? За словником, привітання,
повітання - це ,,слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на
знак прихильного ставлення”. Фактично, це добрі побажання.
З глибини віків наші пращури з особливою
увагою й шанобливістю ставились до мовних етикетних виразів, зокрема вітань,
вірили в магічну силу, що таїться у кожному слові, жили переконаннями, що добре
слово потрібне людині, ,,як хліб і сіль, як жива вода” (О. Довженко). Очевидно,
неспроста кажуть: "Заговори, щоб я тебе побачив". До речі, з-поміж
вітань, притаманних зулусам, є подібне
вітання -"Я вас (тебе) бачу". В
Україні, зокрема в селах, з давніх-давен вітання було ознакою вихованості і
шляхетності. Навіть незнайому людину в селі зустрічали (від старого до
малого!) щирим і світлим ,,Добрий день!”.
Вибір вітального виразу залежить від
різних чинників, передусім від часу їх вживання.
Ранкові форми вітання:
«Добрий ранок!»,
«Доброго ранку»,
«Я бажаю вам доброго ранку»,
«Я зичу вам доброго ранку!»
«З добрим ранком вас!”.
Вираз ,,Доброго ранку!” звучить
м'якіше, тепліше порівняно з ,,Добрий ранок!”, хоча обидві форми є нормативними
для сучасної української мови.
Вітальне ,,Доброго ранку!” первинно
пов'язане з побажальною формою. Кажучи ,,Доброго ранку”, ми не просто вітаємо
ближнього. Ми бажаємо йому доброго, гарного ранку, добра на весь день. Тим
прикріше чути на власне ,,Доброго ранку!”: ,,Не такий він уже й добрий».
Денні форми вітання:
