"Дозвольте познайомитись"

Знайти в натовпі близьку духом людину непрос­то. А вже як буває прикро, коли через нестачу слів гу­биш шанс продовжувати з такою людиною знайом­ство. В ситуаціях знайомства й залицяння чи не визначальну роль відіграють невербальні (несловесні) засоби комунікації — насам­перед приязний погляд, дружня посмішка. Та все-таки й слова багато важать. Тут головне — не пере­більшити. Краще говорити небагато, принаймні спер­шу (щоб не налякати нову людину своєю нав'язли­вою балакучістю або не відвернути недостатньою освіченістю). Прослухайте бувальщину із життя Григорія Сковороди і визначте основні помилки, яких припустився губернатор.

                                             З ГУБЕРНАТОРОМ   НЕ ЗНАЙОМИЙ

Часто Григорія Сковороду можна було зустріти на шляху від Харкова до Бабаїв. Якось він сів перепочити, імпро­візуючи мелодію на флейті. Раптом показався розкішний губернаторський екіпаж. Вершник-ад'ютант, який супрово­джував губернатора, швидко під'їхав до Григорія Савича, гукнувши:

— Пан губернатор запрошує вас до карети!

— Передайте губернатору,

"Язик до Києва доведе" : розпитуємо незнайомих

Ось приблизні формули звертань до Вас і Ваших відповідей на звертання до Вас незнайомих людей:

Ви запитуєте  –  Ви відповідаєте

Вибачте ! –  Слухаю!

Пробачте! – Прошу!

Вибачте, ви не скажете... – Слухаю вас...

Перепрошую, ви не знаєте ... – Ви до мене?

Скажіть, будь ласка..– Що ви кажете?

Котра година? – На жаль, не знаю.

Як доїхати до центру? – На жаль, не скажу.

Де зупинка таксі? –  Пробачте, не знаю.

Коли відходить останній трамвай? – Даруйте, не знаю.

І ще кілька формул:

Пам’ятка ,, Основні правила несподіваного спілкування”

1. Звертатися варто до комунікативно налаштованих (готових до спілкування) людей.

2. Несподіване спілкування – добра нагода підняти незнайомій людині настрій ( посмішкою, чемним звертанням, щирою подякою).

3. Елементи невербальної (несловесної поведінки) – привітний погляд. приязний тон, достатня дистанція.

Ось яку повчальну буваль­щину зберегла для нас історія:

                                                 НЕ ПРОСТО ЧОБОТАР

     Якось на Капрі Михайлові Коцюбинському треба було відремонтувати черевики. Розшукуючи чоботаря, він запитав перехожого:

- Тут живе чоботар?

З підвального віконця виглянула голова старого капрійця, і голос м'яко, але рішуче промовив:

 – Тут живе не чоботар, тут живе синьйор чобо­тар!

"Язик до Києва доведе": звертаємось до незнайомих

                Для багатьох з нас  часто буває важко віднайти необхідну форму звертання до незнайомої людини, коли ми знаходимось у скрутній для нас ситуації , наприклад, у невідомому нам місці чи у незрозуміло яку годину доби тощо. 

              Чіплятися до незнайомих на вулиці, в магазині чи в транспорті — не є свідченням великої вихованості, та часом нема іншого виходу: в чужому місті, районі тощо.                 Варто пам'ятати, що перехожі не прагнули зус­трітися з вами — вони міркували про свої справи, мрія­ли про щось... А тут — ви. Треба хоча б не зіпсувати настрою нашому випадковому співрозмовникові. А якщо вдасться — вищий пілотаж! — розвеселити його, зробити приємність. Хоча б посмішкою, чемним звер­танням, щирою подякою.  

           Чемне звертання — це, зокрема, називання не­знайомої людини: пане, пані, шановний, шановна, доб­родію . 

          Отже, слід спершу

"І таке трапляється"

        Домовлялися чоловік і жінка одне одного на «ви» називати.

- Панасе Андрійовичу, чи не хочете свіженьких вареничків?

- Дякую, Одарко Пилипівно.

        І так щодня. Аж ось одного разу десь чоловік довго затримався. Одягнулася жінка, побігла в чайну, а чоловік її там. Вона до нього:

- Я за вами, а ти тут?! Забралися, та й сидиш?! Щоб ви крячкою сів!

 

Галичина: традиційні звертання

       Як і на всіх українських землях, у галицькій родині дитину змалечку навчають бути чемною, дотримуватись неписаних, але обов'язкових у взаєминах із людьми різного віку і стану правил етикету. Ці норми і правила, поєднані із загальноукраїнськими, формують мовний тип особистості. 

       У поведінці чемних, ввічливих галичан часто-густо відбивається той додатковий етичний компонент, який дещо виокремлює їх серед подолян і слобожан,

Хвилинка для посмішки

-         Як ся маєте?  - нав’язує дівчині бесіду молодий хлопець.

-         Дякую, добре.

-         А як ся має ваша мама?

-         Дякую, добре.

-         А як ся мають ваш брат і сестра?

-         Дякую, добре.

Хлопець не знає. що далі говорити. Дівчина виручає:

-         Я ще маю діда й бабу.

***

-         Чому ти весь час озираєшся, доню?

-         Шукаю для тебе гарного зятя, тату.

Хвилинка для посмішки

   Домовлялися чоловік і жінка одне одного на «ви» називати.

- Панасе Андрійовичу, чи не хочете свіженьких вареничків?

- Дякую, Одарко Пилипівно.

       І так щодня. Аж ось одного разу десь чоловік довго затримався. Одягнулася жінка, побігла в чайну, а чоловік її там. Вона до нього:

- Я за вами, а ти тут?! Забралися, та й сидиш?! Щоб ви крячкою сів!

                                                              ****

 - Здоров, Андрію! Як поживаєш? Що робить дружина? Куди це ти поспішаєш? Котра година? Ти читав сьогоднішній номер «Спортивної газети»? Як зіграв «Шахтар» — «Динамо» Київ?

- Дякую, добре, вишиває, додому, пів на восьму, не читав, 0:1!

      

Звертання Шевченка до адресатів

Добрий чоловіче. Мій голубе. Лебедику. Отамане. Батьку мій рідний. Друже мій. Добродію і друже. Брате мій добрий. Добрий і щирий мій земляче. Любий єдиний друже. Щирий мій друже. Мій друже, богу милий. Мій благородний,  щирий друже. Богу милий друже. Моє серце. Батьку отамане Кошовий. Свята заступнице. Вельмишановний. Моє серденько. Грицю. Вельми  шанований. Добродію ласкавий.

Звертання в листах до Шевченка

Мій милий, мій любий паночку! Любий мій земляче! Брате! Милостивий Пане! Моє серце, коханий земляче! Мій добрий Тарасе. Брате, курінний товаришу! Люб'язний Тарасе Григоровичу! Отамане наш! Мій золотий Тарасе! Достойніший Тарасе Григоровичу! Батьку! Брате-голубе! Братику! Коханий друже! Мій добрий і незабутній Тарасе! Мій голубе-сизий! Братику-соколику! Вельмишановний! Друже мій щирий! Наш лебедю! Друзяко щирий! Вірний товаришу! Милий мій друже і славний Тарасе! Милий соловейку! Коханий приятелю!  Єдиний друже мій! Друже мій стародавній! Добрий земляче! Дорогий наш Кобзарю! Люб'язний Тарасе Григоровичу! Українському козаку, бандуристи художнику! Старий Кобзарю і певний мій друже! Високоповажаний Добродію! Добридень Вам або добривечір! Щиро шанований мій Добродію!

"Мужський" характер

Нам, мужчинам, дорікають:

Їздячи трамваєм,

Ми, мовляв, жінкам ніколи

Місць не уступаєм,

Бо, мовляв, ще є мужчини

Некультурні й грубі.

В цьому треба розібратись,

Громадяни любі.

Якось їхав я трамваєм,

Словничок ввічливості: "воно" -"він" - "вони" (бувальщина)

           Одного разу молодий художник, готуючись до виставки, приїхав у село, де його не знали. Він хотів написати портрети кращих працівників. Того ж дня почав малювати портрет відомого тракториста. Біля художника зібралися люди, які з цікавістю стежили за його роботою. Аж до нього підійшла сільська бабуся, вона глянула на художника і запитала:

- Що воно там малює?

Словничок ввічливості: ти чи Ви ?

Називати регулярно в процесі бесіди ім'я співрозмовника — один із складників успішної бесіди. ,,Ніщо не є таким милим для вуха людини, як її власне ім'я ( Д.Карнегі). Звертання на ім'я й по батькові — успадкована з російської мови традиція, яка є наслідком жорсткого патріархату. В українців подружжя традиційно було рівноправним (який сенс у такому разі називати дитину за ім'ям батька, а не матері чи й обох батьків?). Свідчення сімейного рівноправ'я віддзеркалюються в мові:

Несподівана етимологія: товариш

Слово товариш – чи не найдавніше з усіх вищезгаданих звертань. Воно тюркського походження . Умовно його можна поділити на 2 частини: товар та іш.  Перша частина товар називає худобу, призначену для продажу. У деяких сучасних діалектах української мови так і досі називають домашню худобу, але призначену

Кличний відмінок

                 Закінчення кличного відмінка (чоловічий та спільний рід) :
-о :        Миколо, ябедо, плаксо
-у :        Олегу,  Людвігу,  Фрідріху, слухачу, товаришу, Петровичу...
-е :        Ігоре, хлопче, друже, козаче, Павле, Володимире, Костянтине,
-ю :       добродію, Валерію, лікарю, вчителю, секретарю, кобзарю...

                  Закінчення кличного відмінка (жіночий рід) :
-о :       Оксано, Галино, Ольго, Ганно, дочко...
-е:        Христе, Насте....
-є :       Наталіє, Маріє, Надіє, Софіє, Валеріє...
-ю:       Марусю, Наталю, Галю, бабусю, доню...

Як Вас тепер величати?

                                     

       З цією нашою співдружною незалежністю — безліч проблем. Наприклад, як нам тепер величати одне одного?  Колись було ясно; товариш. Хай він на сто років від тебе старший, а все одно — товариш.  Я було попросив одного:
            - Товаришу, дай прикурити.
Він і дав...

Звертання - слова, що зближують

      Живучи в постійному дефіциті добра, милосердя, любові, ми непомітно для себе спростили, вихолостили, збіднили етикет спілкування. Етикет українського народу, в тому числі й мовленнєвий, вироблявся впродовж тисячоліть. Окремі вислови сягають дохристиянського періоду і пов'язані з язичеською обрядовістю, звичаями, уявленнями слов'ян. Наприклад, жінки, перепрошуючи за вимовлене в хаті недобре слово, говорили: "Шаную сонечко святе, і піч, і стіл", а чоловік, утримуючись від лайки, промовляв: ,,Сказав би, та піч у хаті". Це пов'язано з давніми

Вітання у різних народів

Чи не дивно чути замість нашого звичного вітання таке: «Їли ви сьогодні?» або «Чи здорова ваша худоба?»
Але це теж вітання. Саме такими фразами обмінювалися, зустрічаючись, жителі Стародавнього Китаю, Монголії, Єгипту. На перший погляд здається дещо смішно, але якщо подумати трохи, то легко можна довести, що «чи здорова ваша худоба?» — «здрастуйте».

Привітання в українців

Дотепер в Україні поширені при­вітання ,,за козацьким звичаєм”: зустрівшись у гостині, добрі знайомі обіймаються й цілуються. Традиційним елементом вітань ук­раїнців є також шапкування. Люди старшого віку, проходячи один повз одного, трохи піднімали головний убір, чемно нахиляли голову, а коли це ста­течна і в літах особа, — навіть придолонювали до грудей руку. На жаль, ця традиція останнім часом майже вийшла з ужитку, знецінилась серед молодшого покоління.

Традиційно вважалось за велику не­чемність зайти до хати

Рукостискання як особливий жест

   Чоловіки, як правило, завжди обмінюються рукостисканням, коли їх познайомлять один з одним, — навіть якщо для цього треба перейти всю кімнату. 
      Жінки потискають руки за бажанням. 
Хлопчики й дівчатка наслідують своїх батьків і потискають руки, коли їх знайомлять з дорослими.
    Коли чоловіка знайомлять з жінкою, вона звичайно всміхається, киває головою й каже: «Як ся маєте?» Жінка сама вирішує, подати чи не подати руку, але якщо чоловік простягнув руку перший, то вона повинна подати йому свою. Немає нічого грубішого і неввічливішого,