Гостинність у звичаях українців

Традиції гостинності слід дотримуватися не­ухильно — це знайшло відображення у фольк­лорі. Ви, мабуть, знаєте українське прислів'я:  «Хто в гості не їздить і до себе не зве, той не­добрим сливе».

Слово гість — давнє, праслов'янське. Первісне значення його — чужинець, чужоземець. Справді, чужинцями, гостями були у нас купці. Дороги, якими вони прибували, називалися гостинець, та й привозили вони теж гос­тинці.

Порівняймо: древньонімецьке  gast - гість;  латинське слово hastis – чужоземець, ворог.

Стародавні звичаї веліли, щоб гість, зайшовши на подвір'я, бодай на хвилинку вступив до хати. Гостя садовили на найкращому місці в хаті, запрошували до столу. Сидячи за столом, гості повинні були чекати припрошення до страви. Коли гостина була святкова, то дітей за стіл не садили, господарі теж не сідали: господиня подавала їсти і припрошувала жінок, а господар — припрошував чоловіків. Нечемним вважалося, коли гість брав зі столу страви сам без припрошення. Кожного гостя, який уже прощався, господарі проводжали аж на двір або за ворота  (За митрополитом Іларіоном).

Гості за всіх народів та часів

Приймати гостей — справжнє мистецтво. Людство розвиває його протягом кількох тисяч років. Єдиного міжнародного етикету гостинності не існує. У кожної країни є свої традиції й звичаї, пов'язані з гостинністю. Нерідко вони можуть здатися нам дуже дивними, ба навіть дикунськими. Тож перш ніж вирушити у якусь екзотичну країну на відпочинок, зазирніть у довідник. Тоді будете готові до будь-яких несподіванок. Про гостинність деяких народів ходять легенди.
Україна: дорогому гостю обов'язково приготують смачний борщ або вареники, зустрінуть хлібом -сіллю.
Узбекистан: господиня подасть вам плов просто на подвір'ї. У багатьох південних країнах гостей приймають саме на подвір'ї, котре є продовженням господи.
Туреччина: тебе обов'язково поведуть у лазню. Турецька лазня — це своєрідний клуб, де зустрічаються з друзями, грають у шахи, слухають співаків та музику.
Скандинавія: ця країна - батьківщина звичаю:найпочесніше місце за столом надають гостеві.
Якутія:  прибулець може завжди

Пам’ятка ,, Основні правила несподіваного спілкування”

1. Звертатися варто до комунікативно налаштованих (готових до спілкування) людей.

2. Несподіване спілкування – добра нагода підняти незнайомій людині настрій ( посмішкою, чемним звертанням, щирою подякою).

3. Елементи невербальної (несловесної поведінки) – привітний погляд. приязний тон, достатня дистанція.

Ось яку повчальну буваль­щину зберегла для нас історія:

                                                 НЕ ПРОСТО ЧОБОТАР

     Якось на Капрі Михайлові Коцюбинському треба було відремонтувати черевики. Розшукуючи чоботаря, він запитав перехожого:

- Тут живе чоботар?

З підвального віконця виглянула голова старого капрійця, і голос м'яко, але рішуче промовив:

 – Тут живе не чоботар, тут живе синьйор чобо­тар!

Вітання у різних народів

Чи не дивно чути замість нашого звичного вітання таке: «Їли ви сьогодні?» або «Чи здорова ваша худоба?»
Але це теж вітання. Саме такими фразами обмінювалися, зустрічаючись, жителі Стародавнього Китаю, Монголії, Єгипту. На перший погляд здається дещо смішно, але якщо подумати трохи, то легко можна довести, що «чи здорова ваша худоба?» — «здрастуйте».

"Пані поважного віку можуть не знімати капелюшок у кінотеатрі”.

А вітатись жінкам, дівчатам, якщо вони в капелюшку, беретику, хутряній шапці? Сучасні етикетні правила не зо­бов'язують прекрасну стать бути про­стоволосими на роботі, зібраннях (од­нак чи естетично це?). Пригадується цікавий факт. В одному з французьких кінотеатрів вирішили навчити жінок гарним манерам ось як:

Привітання в українців

Дотепер в Україні поширені при­вітання ,,за козацьким звичаєм”: зустрівшись у гостині, добрі знайомі обіймаються й цілуються. Традиційним елементом вітань ук­раїнців є також шапкування. Люди старшого віку, проходячи один повз одного, трохи піднімали головний убір, чемно нахиляли голову, а коли це ста­течна і в літах особа, — навіть придолонювали до грудей руку. На жаль, ця традиція останнім часом майже вийшла з ужитку, знецінилась серед молодшого покоління.

Традиційно вважалось за велику не­чемність зайти до хати

Доброго ранку, добрий день, привіт, Неllo, Ні !

        «Привіт» (англ. «Неllo») є універсальною формою вітання в Америці. Вона прийнята в будь-яких ситуаціях, за винятком тих, коли це привітання вживають одразу після офіційного рекомендування. Навіть малознайомі люди кажуть один одному при зустрічі: «Привіт». Доречна ця форма й при дружньому рекомендуванні: «Селлі, я хотів би познайомити тебе з Джоан», — на що Селлі відповідає: «Привіт, Джоан, рада познайомитись з тобою».
        Ще більш неофіційним є загальновживане привітання «Гай» (англ. «Ні»). Так вітаються між собою давно знайомі люди, але воно не допускається як відповідь на рекомендування.
       У ділових колах слова «Доброго ранку» є звичайним привітанням до полудня; після полудня слід казати: «Добрий день». Але через те, що ці привітання звучать трохи манірно, їх нерідко замінюють на «Привіт» і усмішку.

Привітання - побажання

   Чи не дивно чути замість нашого звичного вітання таке:    «Їли ви сьогодні?» або «Чи здорова ваша ху­доба?»  Але це теж вітання. Саме такими фразами обмінювалися, зустрічаючись, жителі Стародавнього Китаю, Монголії, Єгипту.  
        На перший погляд здається де­що смішно, але якщо подумати трохи, то легко можна довести, що «чи здоро­ва ваша худоба?» — «здрастуйте».
       І справді, що було основою життя мон­гола-кочівника в давні часи? Його стадо. Здорова худоба — вистачає їжі — все добре в родині. Загинула худоба від хвороби або від нестачі кормів — і у людей голод, недуги, смерть. Ось і виходить: по­бажати здоров'я рогатим годувальникам скотаря — все одно, що побажати здо­ров'я йому самому та його родичам.
         Якими тільки вітаннями не користу­валися люди: "Салют! Чао! Салам алейкум! Хау ду ю ду!"
Словами «я вас (тебе) бачу» обміню­ються, зустрічаючись, зулуси. А плем'я жителів      Африки придумало вітання на всі випадки в житті:
акуше — робітни­кові,                     акуаре — стомленому, 
акурін — мандрівникові,                аквалейло — чужозем­цеві.
          Є особливі вітання для людини, яка сидить, лежить, для щасливого або нещасного і т.ін. Уявляєте, як важко маленьким африканцям, поки вони все це вивчать. Адже переплутати не мож­на. Це здавна вважають невихованістю.Про таких плутаників на Русі, напри­клад, навіть приказка була: «Де пень — тут чолом, де люди — тут боком, а де собаки жеруться — тут: «Боже помагай».     

Дещо про жести при вітанні

Вітальні вирази у людей різних країн нерідко супроводжуються жестами. При зустрічі одні вітаються, приклавши па­лець до землі, а потім піднявши до неба. Інші — знімають капелюха, висуваючи язика, а ліву руку тримають за вухом. Плем'я масат перед вітанням плюють на руку. Малайці вдягають головний убір, підходячи до батька й матері.

 «Зустрівшись, декотрі люди вкло­нялися, інші падали навколішки і билися об землю лобом (били чо­лом), треті підно­сили руку до чола і до серця, четверті торкалися носами, п'яті  показували язика. А офіцери королівських гвар­дій дзвінко цокали каблуками і опус­кали як підтяту го­лову на груди. Ве­ликосвітські дами присідали в глибо­кому реверансі. До­блесні мушкетери, елегантно схилившись, помахували своїми розкішними капелю­хами. Лицарі підіймали заборола важких шоломів та знімали з рук бойові рукавиці. Раби стародавнього Риму оголювали

Святкові привітання

Кожне річне свято, принаймні найголовніші, потребує особливого вітального виразу.Український мовний етикет пропонує чимало святкових привітань. А свята, як відомо, бувають різні.
• На будь-яке свято придатні ,,Зі святом вас!” або давніше — ,,З празником будьте здорові!”.
• Щонайперше — неділя. У цей день вам знадобиться давнє українське вітання «З неділею будьте здорові!» або «Будьте здорові, з неділею Вас!».
• У день народження згадаймо бодай таке: «З іменинницею Вас!».
• У день весілля, яке припадало на Покрову, колись

День сміху, або День дурня

Ви коли-небудь замислювалися про те, чому 1-ого квітня всі жартують, веселяться і влаштовують один одному кумедні  розіграші? Адже цей звичай існує не тільки у нас, а в багатьох країнах. І це притому, що «День сміху», або «День дурня», як називають у народі це свято, не внесений ні в один календар знаменних подій. Так звідки ж взялася традиція відзначати перше квітня? Думок існує багато.
Думка перша. Колись у Франції Новий рік святкували в кінці березня. З 25 березня по 1 квітня люди ходили в гості, дарували подарунки, веселилися, як могли. Але в 1562 році Папа Римський Григорій XIII запровадив новий календар - григоріанський, і Новий рік був перенесений на 1 січня. Проте французам було шкода розлучатися і з «Старим Новим роком», ось вони і продовжували святкувати 1 квітня, за що їх і прозвали «першоквітневими дурнями».
Думка друга. Свято зародився в Древньому Римі, де відзначали «Свято глупців». Правда відзначали це свято не 1 квітня, а 17 лютого.
Думка третя. Традиція зародилася у Східній Індії, жителі якої і донині відзначають «День жартів», але не 1 квітня, а 31 березня.
Думка четверта. «День жартівників» виник з волі неаполітанського короля Монтерея, якому в одне зі свят приготували страву з риби. Йому сподобалося частування, і він попросив приготувати його знову. Такої риби не знайшлося, і кухар «підсунув» королю щось схоже. Однак обдурити короля виявилося неможливо - розіграш не вдався, а король не розсердився, а засміявся. Якщо все це сталося якраз 1 квітня, зрозуміло, чому зародилася традиція у цей день жартувати і влаштовувати веселі розіграші.

Як веселяться 1 квітня у різних країнах

З XVIII століття практично у всіх країнах світу всі з задоволенням 1 квітня жартують над своїми друзями.
Ви, звичайно, теж любите розігрувати батьків, друзів і навіть вчителів. Що ж, чому б і ні? Головне, пам'ятайте, що жарти повинні бути добрими - навіщо ставити людину в незручне становище? Є таке правило: краща жарт - це жарт, над якою голосніше за всіх сміється той, над ким пожартували.
Австралія
 квітня у них починається зі сміху птиці кукабарри-пересмішника. Прокинувшись,