Дещо про жести при вітанні

Вітальні вирази у людей різних країн нерідко супроводжуються жестами. При зустрічі одні вітаються, приклавши па­лець до землі, а потім піднявши до неба. Інші — знімають капелюха, висуваючи язика, а ліву руку тримають за вухом. Плем'я масат перед вітанням плюють на руку. Малайці вдягають головний убір, підходячи до батька й матері.

 «Зустрівшись, декотрі люди вкло­нялися, інші падали навколішки і билися об землю лобом (били чо­лом), треті підно­сили руку до чола і до серця, четверті торкалися носами, п'яті  показували язика. А офіцери королівських гвар­дій дзвінко цокали каблуками і опус­кали як підтяту го­лову на груди. Ве­ликосвітські дами присідали в глибо­кому реверансі. До­блесні мушкетери, елегантно схилившись, помахували своїми розкішними капелю­хами. Лицарі підіймали заборола важких шоломів та знімали з рук бойові рукавиці. Раби стародавнього Риму оголювали

по­бриті голови... Одне слово, усього і не пе­релічиш» (Бушелєва. Поговоримо про вихованість. К., 1982).

     Українці найчастіше вда­ються до поклону, рукостис­кання, обіймів, цілування і шапкування. І не менш бажана усмішка. Найуживаніший — легкий уклін. Такий  поклін  супроводжується вітанням чоловіка, плавний нахил голо­ви — вітання жінки, трохи нижче вкло­няється старшим молодь. Низький уклін можливий на запросинах молодої на весілля, молодих — батькові-матері на весіллі. У товаристві, де багато незнайомих людей, варто одразу зробити загальний уклін (трохи схилити голову й привіта­тися). 

          Вітаються за руку здебільшого чо­ловіки (якщо один із них сидить, то не­одмінно повинен встати), незалежно від того, хто з ним вітається. Вставання — не лише вияв уваги до того, хто до вас підійшов привітатися, а насамперед — вияв власної гідності.         Жінці, дівчині, якщо вона подасть вам руку, цілують пальці, злегка нахиливши голову. Вітаючись із жінкою, дівчи­ною, чоловіки, юнаки повинні встати, незалежно від того, подасть вона вам ру­ку чи ні. Сісти належить лише після то­го, як сяде жінка.           Потиску руки цілком достатньо для щоденного вітання. Водно­час рукостискання — це ще й звичка. Дехто з чоловіків полюбляє при зустрічі поплескувати рукою по плечу співрозмовника. Якщо цей жест можли­вий для давніх друзів, родичів, то в усіх інших ситуаціях його бажано уникати.

Не треба класти руку на плече.

Цей рух доречний, може, тільки в танці.

Довіра — звір полоханий, втече.

Він любить тиху паморозь дистанцій.(Л. Костенко)