Привітання в українців

Дотепер в Україні поширені при­вітання ,,за козацьким звичаєм”: зустрівшись у гостині, добрі знайомі обіймаються й цілуються. Традиційним елементом вітань ук­раїнців є також шапкування. Люди старшого віку, проходячи один повз одного, трохи піднімали головний убір, чемно нахиляли голову, а коли це ста­течна і в літах особа, — навіть придолонювали до грудей руку. На жаль, ця традиція останнім часом майже вийшла з ужитку, знецінилась серед молодшого покоління.

Традиційно вважалось за велику не­чемність зайти до хати

в шапці чи каш­кеті, вже не кажучи про перебування в оселі або за столом. А що бачимо нині? Я вже не кажу про те, що, заходячи до тієї чи іншої установи, не кожен нава­житься скинути головний убір, — завітайте до будь-якої кав'ярні чи їдальні, і неодмінно впаде в очі: стоять за столиками, сидять за обідом у шап­ках, апетитно посьорбуючи та пережо­вуючи наїдки, і нікому не спаде в голо­ву, що така нечемність свідчить про надто низький рівень культури, невихо­ваність .Запам'ятаймо, що не можна вітатися через поріг (вважається, що ти посваришся з цією людиною). Не варто гукати в транспорті, побачивши знайо­мого. Для вітання в такій ситуації до­статньо кивка голови.

І насамкінець нагадаймо, з ким і ко­ли потрібно вітатися за українським звичаєм. Насамперед, зрозуміло, з ти­ми? кого добре знаємо. Зранку, проки­нувшись, вітаємось із рідними, відтак — із сусідами, в школі — з друзями, одно­класниками, вчителями, знайомими, на роботі — з колегами, співробітниками. Бажано вітатись також із продавцями в магазині, де ви частенько купуєте хліб, молоко... Не забуваймо привітатись на пошті, на прийомі в лікаря, в кни­гозбірні, в їдальні за одним столом, в купе вагона, дарма, що ви не знайомі з цими людьми.

..