Традиції гостинності слід дотримуватися неухильно — це знайшло відображення у фольклорі. Ви, мабуть, знаєте українське прислів'я: «Хто в гості не їздить і до себе не зве, той недобрим сливе».
Слово гість — давнє, праслов'янське. Первісне значення його — чужинець, чужоземець. Справді, чужинцями, гостями були у нас купці. Дороги, якими вони прибували, називалися гостинець, та й привозили вони теж гостинці.
Порівняймо: древньонімецьке gast - гість; латинське слово hastis – чужоземець, ворог.
Стародавні звичаї веліли, щоб гість, зайшовши на подвір'я, бодай на хвилинку вступив до хати. Гостя садовили на найкращому місці в хаті, запрошували до столу. Сидячи за столом, гості повинні були чекати припрошення до страви. Коли гостина була святкова, то дітей за стіл не садили, господарі теж не сідали: господиня подавала їсти і припрошувала жінок, а господар — припрошував чоловіків. Нечемним вважалося, коли гість брав зі столу страви сам без припрошення. Кожного гостя, який уже прощався, господарі проводжали аж на двір або за ворота (За митрополитом Іларіоном).
Немає коментарів:
Дописати коментар