Українські слова у санскриті

Санскрит і українська мова

Багато слів у санскриті та в українській мові звучать однаково, а ще більше -співзвучно. Ось для прикладу:
багато-багута,  будити-буд,  варити-ар-вар, вертіти-вартіта, видатність-видатга, видіти-видіта, виліпити-виліпта, відати-від, вітання-віта, гатити-гаті, голосити-гласати, гнути-гну, громада-грама, грива-грива, дав-двара, двісті-два ста, двічі -двіс, дерево-дарава, десятий-дасати, див-див, дивовижний-див*я, діра-дара, жити-джив, жінка-джані, знати-джанати, кара-кара, карб-карб, кіл-кіл, хрін-крін, котра-кутра, кручу-крунчами, кут-кута, латка-лата, любити-любг*яти,  мара-мара, матір-матар, мріти-мріти, міра-міра, мур-мур, неня-нана,  нічна-нічна, падати-пад, пан-пан, пасти-пас, пекти-пакати, пити-пити, пісок-піс, плавання-плавана, приятель-прията.

 (За книгою Романюка В.С. "Не вмерла і не вмре")

-А (-Я) чи -У(-Ю)

Перед тим, як опрацьовувати цю тему, слід нагадати собі поняття

"конкретні/абстрактні іменники".

·        Вивчати цю тему краще на порівнянні пояснень із двох  колонок.

Закінчення –а(-я) мають іменники із конкретним, чітко окресленим значенням	Закінчення –у (-ю) мають іменники із абстрактним, нечітко окресленим,  розтягнутим у часі та просторі значенням
- назви осіб - людей та тварин : студента, вовка  - назви осіб - літературних, казкових, міфічних героїв: Мороза, Зевса, чорта,	- назви сукупностей осіб: колективу, хору, взводу, ансамблю
	- назви явищ природи: морозу, туману, снігу, вітру
- назви дерев:  дуба, клена, ясена	- назви кущів та чагарників: бузку, аґрусу, барвінку
- назви міст (з 1-ого слова): Парижа, Києва, Самбора, Донецька	- назви міст (з 2-ох слів): Кривого Рогу, Старого Самбору, Зеленого Клину - назви країн : Єгипту, Ірану, - назви великих територій: Донбасу, Сибіру, степу, лісу, саду, лугу (але: горба, хутора, ліска, садка ) - назви гірських масивів: Казбеку
- назви чітко окреслених предметів: портфеля, мікроскопа
- назви танців з наголошеним у Р.в закінченням: гопака, козачка	- назви танців з ненаголошеним у Р.в. закінченням: вальсу, фокстроту - назви видів спорту: футболу, боксу

Ніч, весна ... А мені не до снУ чи не до снА ?!

Яке привітання, таке і прощання

Характерна риса людини — потреба в спілкуванні з іншими. Початком кожного випадку спілкування є при­вітання. А що ж це таке? За словником, привітання, повітання - це ,,слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлен­ня”.   Фактично, це добрі по­бажання.

З глибини віків наші пращу­ри з особли­вою увагою й шанобливіс­тю ставились до мовних ети­кетних виразів, зокрема ві­тань, вірили в магічну силу, що таїться у кожному слові, жили переконаннями, що до­бре слово потрібне людині, ,,як хліб і сіль, як жива вода” (О. Довженко). Очевидно, не­спроста кажуть: "Заговори, щоб я тебе побачив". До речі, з-поміж вітань, притаманних зулусам, є  подібне вітання -"Я вас (тебе) бачу".    В Україні, зокрема в се­лах, з давніх-давен вітання було ознакою вихованості і шляхетності. Навіть незнайо­му людину в селі зустрічали (від старого до малого!) щи­рим і світлим ,,Добрий день!”.

Вибір вітального виразу залежить від різних чинників, передусім від часу їх вживання.

Ранкові форми вітання:

«Доб­рий ранок!»,

«Доброго ранку»,

«Я бажаю вам доброго ранку»,

«Я зичу вам доброго ранку!»

«З добрим ранком вас!”.

Вираз ,,Доброго ран­ку!” звучить м'якіше, тепліше порівняно з ,,Добрий ранок!”, хоча обидві форми є нормативними для сучасної української мови.

Вітальне ,,Доброго ранку!” первинно пов'язане з побажальною формою. Ка­жучи ,,Доброго ранку”, ми не просто вітаємо ближнього. Ми бажаємо йому доброго, гарного ранку, добра на весь день. Тим прикріше чути на власне ,,Доброго ранку!”: ,,Не такий він уже й добрий».

Денні форми вітання: