
Слово гість — давнє, праслов'янське. Первісне значення його — чужинець, чужоземець. Справді, чужинцями, гостями були у нас купці. Дороги, якими вони прибували, називалися гостинець, та й привозили вони теж гостинці.
Порівняймо: древньонімецьке gast - гість; латинське слово hastis – чужоземець, ворог.
Стародавні звичаї веліли, щоб гість, зайшовши на подвір'я, бодай на хвилинку вступив до хати. Гостя садовили на найкращому місці в хаті, запрошували до столу. Сидячи за столом, гості повинні були чекати припрошення до страви. Коли гостина була святкова, то дітей за стіл не садили, господарі теж не сідали: господиня подавала їсти і припрошувала жінок, а господар — припрошував чоловіків. Нечемним вважалося, коли гість брав зі столу страви сам без припрошення. Кожного гостя, який уже прощався, господарі проводжали аж на двір або за ворота (За митрополитом Іларіоном).