НЕВВІЧЛИВО :

- вітатися — й не дивитися людині у вічі;  

- вітатися — й тримати руки в  кишенях;

- вітатися — й щось жувати;

- вітатися в рукавичках (лише жінка може вітатися, не скидаючи їх, сказати ,,Добридень”, посміхнутись й нахилити голову — і тримати при цьому руки в ки­шенях пальта або кожуха).

Правило трьох ,,НЕ”.

Співрозмовник — не вантажівка, на яку можна скидати тонни своїх емоцій і справ.

Випадкова зустріч — не привід для посвячення когось у перипетії свого життя.

Вулиця (коридор, автобус) — не сповідальня.

Цікаве з інших мов

У мові індіанців Нікарагуа є поняття yuputka - стан, коли йдеш лісом,  і тобі здається що твоєї шкіри хтось торкається (наприклад, привиди). Найближчий аналог у нашій мові – «мурашки по шкірі».

У німецькій мові є слово kummerspeck, що перекладається як «бекон горя». Це поняття відоме багатьом – слово означає «заїдання» депресії та поганого настрою надмірною кількістю їжі.

Слово cafune  у португальській мові означає «ніжно проводити пальцями по волоссю коханої людини». Чудове слово!

У Південній Америці у мові тсонга є слово rwhe. Це означає впасти нетверезим і голим та заснути. Цьому слову можна знайти у нашій мові чимало відповідників. Наприклад, «п’яний, як чіп»

А це поняття відоме багатьом – чекати вдома когось із нетерпінням, виглядати у вікно, вибігати на вулицю, дивлячись, чи не йде ця людина. Усе це мовою інуїтів можна сказати одним словом – iktsuarpok.

Вітання- прощання: вузлики на щодень

- вітайтесь завжди привітно, неза­лежно від того, який у вас настрій: від цього залежить перше враження про вас;

- першим вітає молодший старшого (але руку йому має подати старший);

- чоловік вітає жінку (однак руку першою подає жінка);

- підлеглий вітає керівника (однак руку подає керівник);

- перша фраза вітання належить то­му, хто заходить (у приміщен­ня), незалежно від віку, посади;

- незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайо­мого чи проходить повз нього;

- зустрівши   знайомого,   злегка вклоніться і привітайтесь словесно, ско­риставшись доречним у цій ситуації ети­кетним виразом;

- вітайтесь і з незнайомими особис­то людьми, якщо зустрічаєтесь із ними часто (продавець у крамниці, теле­фоністка на пошті тощо);

- зайшовши в установу, організацію, до театру, в ресторан і т.ін., ввічлива людина має привітатися передусім з об­слугою ;

- прийшовши в гості, передусім вітають господиню, потім господаря, інших жінок і чоловіків у порядку, в яко­му вони сидять;

- вибираючи вітальну формулу, потрібно передусім зважити на час спілкування: ранок, день чи вечір;

- традиційною фразою-відповіддю українців на вітання є вираз ,,Доброго здоров'я!”, однак цілком можливе і по­вторення однієї з вітальних формул;

- розрізняють ,,буденні” й ,,святкові” вітальні вирази;

- вирази вітання супроводжуються жестами й мімікою (уклін, рукостискан­ня, шапкування, цілування, обійми, усмішка).

Цікаве з інших мов

   Оскільки канікули, можемо відпочивати, подорожувати, знаходити нових друзів тощо. І - не забувати: у розмаїтті вражень пізнавати щось нове, цікаве, дивне, незвичне. 

   Наприклад, у кожній мові світу є особливі слова, які неможливо перекласти, яким неможливо знайти аналоги в інших мовах. Такі слова добре характеризують носіїв мови та передають особливості нації. 

   Пропонуємо цікаву добірку іншомовних слів , яких немає в українській мові.

• У німецькій мові є слово backpfeifengesicht. Воно дослівно означає «обличчя, по якому потрібно вдарити кулаком».
• Важке для вимови слово myötähäpeä у фінській мові означає стан, коли хтось зробив поганий вчинок, а соромно за нього саме вам. Наприклад, коли вам соромно за друга, що сказав нісенітницю.
• Слово tartle у шотландській мові означає стан, коли ви маєте познайомити людину з кимось, але не можете згадати, як цю людину звати.
• В уельській мові є слово glaswen – «нещира посмішка». Це стан, коли людині невесело, навіть погано, але вона все одно автоматично, награно посміхається.
• У японській мові є вислів Wabi-Sabi. Він означає можливість побачити щось прекрасне у недосконалому. Наприклад, відсутність рук у статуї Венери Мілоської.

А чи вміємо ми вітатись?

    Дотепер в Україні поширені при­вітання "за козацьким звичаєм": зустрівшись у гостині, добрі знайомі обіймаються й цілуються. Традиційним елементом вітань ук­раїнців є також шапкування. Люди старшого віку, проходячи один повз одного, трохи піднімали головний убір, чемно нахиляли голову, а коли це ста­течна і в літах особа, — навіть придолонювали до грудей руку. На жаль, ця традиція останнім часом майже вийшла з ужитку, знецінилась серед молодшого покоління.

       Традиційно вважалось за велику не­чемність зайти до хати в шапці чи каш­кеті, вже не кажучи про перебування в оселі або за столом. А що бачимо нині? Заходячи до тієї чи іншої установи, не кожен нава­житься скинути головний убір, — завітайте до будь-якої кав'ярні чи їдальні, і неодмінно впаде в очі: стоять за столиками, сидять за обідом у шап­ках, апетитно посьорбуючи та пережо­вуючи наїдки, і нікому не спаде в голо­ву, що така нечемність свідчить про надто низький рівень культури, невихо­ваність.

     А як бути жінкам, дівчатам, якщо вони в капелюшку, беретику, хутряній шапці? Сучасні етикетні правила не зо­бов'язують прекрасну стать бути про­стоволосими на роботі, зібраннях (од­нак чи естетично це?). Пригадується цікавий факт. В одному з французьких кінотеатрів вирішили навчити жінок гарним манерам ось як: під час демон­страції фільму періодично подавалась реклама ,,Пані поважного віку можуть не знімати капелюшок у кінотеатрі”. І сталось диво: