"Язик до Києва доведе": звертаємось до незнайомих

                Для багатьох з нас  часто буває важко віднайти необхідну форму звертання до незнайомої людини, коли ми знаходимось у скрутній для нас ситуації , наприклад, у невідомому нам місці чи у незрозуміло яку годину доби тощо. 

              Чіплятися до незнайомих на вулиці, в магазині чи в транспорті — не є свідченням великої вихованості, та часом нема іншого виходу: в чужому місті, районі тощо.                 Варто пам'ятати, що перехожі не прагнули зус­трітися з вами — вони міркували про свої справи, мрія­ли про щось... А тут — ви. Треба хоча б не зіпсувати настрою нашому випадковому співрозмовникові. А якщо вдасться — вищий пілотаж! — розвеселити його, зробити приємність. Хоча б посмішкою, чемним звер­танням, щирою подякою.  

           Чемне звертання — це, зокрема, називання не­знайомої людини: пане, пані, шановний, шановна, доб­родію . 

          Отже, слід спершу

"І таке трапляється"

        Домовлялися чоловік і жінка одне одного на «ви» називати.

- Панасе Андрійовичу, чи не хочете свіженьких вареничків?

- Дякую, Одарко Пилипівно.

        І так щодня. Аж ось одного разу десь чоловік довго затримався. Одягнулася жінка, побігла в чайну, а чоловік її там. Вона до нього:

- Я за вами, а ти тут?! Забралися, та й сидиш?! Щоб ви крячкою сів!

 

Галичина: традиційні звертання

       Як і на всіх українських землях, у галицькій родині дитину змалечку навчають бути чемною, дотримуватись неписаних, але обов'язкових у взаєминах із людьми різного віку і стану правил етикету. Ці норми і правила, поєднані із загальноукраїнськими, формують мовний тип особистості. 

       У поведінці чемних, ввічливих галичан часто-густо відбивається той додатковий етичний компонент, який дещо виокремлює їх серед подолян і слобожан,

Проект "Голос Країни" : "Реве та стогне Дніпр широкий"

Сучасна українська література