"Язик до Києва доведе" : розпитуємо незнайомих

Ось приблизні формули звертань до Вас і Ваших відповідей на звертання до Вас незнайомих людей:

Ви запитуєте  –  Ви відповідаєте

Вибачте ! –  Слухаю!

Пробачте! – Прошу!

Вибачте, ви не скажете... – Слухаю вас...

Перепрошую, ви не знаєте ... – Ви до мене?

Скажіть, будь ласка..– Що ви кажете?

Котра година? – На жаль, не знаю.

Як доїхати до центру? – На жаль, не скажу.

Де зупинка таксі? –  Пробачте, не знаю.

Коли відходить останній трамвай? – Даруйте, не знаю.

І ще кілька формул:

Пам’ятка ,, Основні правила несподіваного спілкування”

1. Звертатися варто до комунікативно налаштованих (готових до спілкування) людей.

2. Несподіване спілкування – добра нагода підняти незнайомій людині настрій ( посмішкою, чемним звертанням, щирою подякою).

3. Елементи невербальної (несловесної поведінки) – привітний погляд. приязний тон, достатня дистанція.

Ось яку повчальну буваль­щину зберегла для нас історія:

                                                 НЕ ПРОСТО ЧОБОТАР

     Якось на Капрі Михайлові Коцюбинському треба було відремонтувати черевики. Розшукуючи чоботаря, він запитав перехожого:

- Тут живе чоботар?

З підвального віконця виглянула голова старого капрійця, і голос м'яко, але рішуче промовив:

 – Тут живе не чоботар, тут живе синьйор чобо­тар!

"Ти бачиш, як тебе люблю"

        Моторний парубок Еней — класичний українсь­кий залицяльник — у своїх освідченнях завжди був небагатослівним і конкретним.                                           Лависю, милеє кохання! 

Ти бачиш, як тебе люблю; 

Но що се наше женихання,                                                 Коли тебе навік гублю?                                                      Рутулець Турн тебе вже свата,                                          

За ним, бач, тягне і Амата,                                                    ІІ ти в йому находиш смак.                                                      До кого хіть ти  більшу   маєш,                                               Скажи, кого з нас вибираєш?                                                  Нехай я згину, неборак! (Іван Котляревський).

          Тут, як ніде, допомагає гумор. Якщо вам вдасть­ся співрозмовника розсмішити, вважайте, що на­половину ви свого досягли. А якщо ні — не перей­майтеся. Для чого вам мати справу з нудним мур­милом? Пошукайте когось іншого! Але знову ж таки, нехай не зрадить вас ваша поміркованість. Робити із себе блазня все-таки ризиковано.

        Несловесні засоби (насамперед посмішка) — ключ до знайомства. Розсмішіть співрозмовника -  і він гадатиме, що ви давно знайомі.

"Язик до Києва доведе": звертаємось до незнайомих

                Для багатьох з нас  часто буває важко віднайти необхідну форму звертання до незнайомої людини, коли ми знаходимось у скрутній для нас ситуації , наприклад, у невідомому нам місці чи у незрозуміло яку годину доби тощо. 

              Чіплятися до незнайомих на вулиці, в магазині чи в транспорті — не є свідченням великої вихованості, та часом нема іншого виходу: в чужому місті, районі тощо.                 Варто пам'ятати, що перехожі не прагнули зус­трітися з вами — вони міркували про свої справи, мрія­ли про щось... А тут — ви. Треба хоча б не зіпсувати настрою нашому випадковому співрозмовникові. А якщо вдасться — вищий пілотаж! — розвеселити його, зробити приємність. Хоча б посмішкою, чемним звер­танням, щирою подякою.  

           Чемне звертання — це, зокрема, називання не­знайомої людини: пане, пані, шановний, шановна, доб­родію . 

          Отже, слід спершу

"І таке трапляється"

        Домовлялися чоловік і жінка одне одного на «ви» називати.

- Панасе Андрійовичу, чи не хочете свіженьких вареничків?

- Дякую, Одарко Пилипівно.

        І так щодня. Аж ось одного разу десь чоловік довго затримався. Одягнулася жінка, побігла в чайну, а чоловік її там. Вона до нього:

- Я за вами, а ти тут?! Забралися, та й сидиш?! Щоб ви крячкою сів!