"Ти бачиш, як тебе люблю"

        Моторний парубок Еней — класичний українсь­кий залицяльник — у своїх освідченнях завжди був небагатослівним і конкретним.                                           Лависю, милеє кохання! 

Ти бачиш, як тебе люблю; 

Но що се наше женихання,                                                 Коли тебе навік гублю?                                                      Рутулець Турн тебе вже свата,                                          

За ним, бач, тягне і Амата,                                                    ІІ ти в йому находиш смак.                                                      До кого хіть ти  більшу   маєш,                                               Скажи, кого з нас вибираєш?                                                  Нехай я згину, неборак! (Іван Котляревський).

          Тут, як ніде, допомагає гумор. Якщо вам вдасть­ся співрозмовника розсмішити, вважайте, що на­половину ви свого досягли. А якщо ні — не перей­майтеся. Для чого вам мати справу з нудним мур­милом? Пошукайте когось іншого! Але знову ж таки, нехай не зрадить вас ваша поміркованість. Робити із себе блазня все-таки ризиковано.

        Несловесні засоби (насамперед посмішка) — ключ до знайомства. Розсмішіть співрозмовника -  і він гадатиме, що ви давно знайомі.

"Язик до Києва доведе": звертаємось до незнайомих

                Для багатьох з нас  часто буває важко віднайти необхідну форму звертання до незнайомої людини, коли ми знаходимось у скрутній для нас ситуації , наприклад, у невідомому нам місці чи у незрозуміло яку годину доби тощо. 

              Чіплятися до незнайомих на вулиці, в магазині чи в транспорті — не є свідченням великої вихованості, та часом нема іншого виходу: в чужому місті, районі тощо.                 Варто пам'ятати, що перехожі не прагнули зус­трітися з вами — вони міркували про свої справи, мрія­ли про щось... А тут — ви. Треба хоча б не зіпсувати настрою нашому випадковому співрозмовникові. А якщо вдасться — вищий пілотаж! — розвеселити його, зробити приємність. Хоча б посмішкою, чемним звер­танням, щирою подякою.  

           Чемне звертання — це, зокрема, називання не­знайомої людини: пане, пані, шановний, шановна, доб­родію . 

          Отже, слід спершу

"І таке трапляється"

        Домовлялися чоловік і жінка одне одного на «ви» називати.

- Панасе Андрійовичу, чи не хочете свіженьких вареничків?

- Дякую, Одарко Пилипівно.

        І так щодня. Аж ось одного разу десь чоловік довго затримався. Одягнулася жінка, побігла в чайну, а чоловік її там. Вона до нього:

- Я за вами, а ти тут?! Забралися, та й сидиш?! Щоб ви крячкою сів!

 

Галичина: традиційні звертання

       Як і на всіх українських землях, у галицькій родині дитину змалечку навчають бути чемною, дотримуватись неписаних, але обов'язкових у взаєминах із людьми різного віку і стану правил етикету. Ці норми і правила, поєднані із загальноукраїнськими, формують мовний тип особистості. 

       У поведінці чемних, ввічливих галичан часто-густо відбивається той додатковий етичний компонент, який дещо виокремлює їх серед подолян і слобожан,

Проект "Голос Країни" : "Реве та стогне Дніпр широкий"