• Звуки у мовленні поєднуються не будь-як, а за властивими даній мові правилами, законами.• Звуки у словах та реченнях організовуються так, щоб їх легко було вимовляти і щоб вони були розбірливі для тих, хто слухає. Це одна з найважливіших умов милозвучності мови. Цій вимозі підпорядковані усі українські і далеко не всі запозичені слова: охорона і ар’єргард, спонуканні та аероіонізатор, …
Основні закони милозвучності мовлення
• Українська мова уникає збігу голосних: вона йде, а не вона іде. Такий збіг можливий лише на межі префікса і твірної основи: виорати, приозерний.• Українська мова уникає важкого для вимови збігу приголосних:
а) запорозький ( а не запорож-ський), французький ( а не французь-ський);
б) козаччина ( а не козацьчина); їжджу ( а не їзджу), щепа ( а не счепа);
в) радісний (а не радісний);
г) свято ( а не св’ято);
ґ) щастя ( а не щасття);
д) розібрати ( а не розбрати);
е) сказав усе ( а не "сказав все"), він іде (а не він йде).
• Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо
збіг голосних ( хай навіть при цьому виникає збіг приголосних): росте вглиб і вшир ( а не "росте углиб і ушир"), вірю в справедливість ( а не "вірю у справедливість").
• Проте допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза ( тоді пауза
важить, що й приголосний: а вони - утікати, а ти – іди додому, роман "Батьки і діти" ( після слова "батьки" робиться пауза, бо ці поняття протиставляються).
• Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, де збіги зумовлюються вимогами ритму: Яка упевненість в ході швидкій гримить! Курява на вулицях вляглась (Але й тут порушення милозвучності небажане).
• Звукові збіги слова і частини іншого слова створюють своєрідне враження відлуння: Буду я навчатись мови золотої... в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою (Малишко).
• Різниця у вимові наголошених і ненаголошених складів невелика, і це не тільки надає звучанню м'якості, але й дозволяє в поетичних творах застосувати варіанти наголошування: Чорні очка як терен, як терен, як терен... (Народна творчість).Два кольори мої, два кольори... (Павличко).
• Майже всі голосні (крім ненаголошених [е] , [и]) та приголосні звуки вимовляються виразно: голосні не скорочуються у вимові (розум — морозом, терплячі — терплячи); дзвінкі приголосні в кінці складів і слів не оглушуються (гриб — грип, казка — каска).
• У багатьох словах є або повна відповідність голосних і приголосних звуків, або ж незначна перевага приголосних, і це забезпечує плавність висловлювань: Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні, Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині (Шевченко).
• Вільний наголос у словах української мови забезпечує різноманітність римування в поетичних творах, оптимальне використання рим чоловічих, жіночих, дактилічних:
• Паралельні форми закінчень -їм — -ому у прикметниках, порядкових числівниках, займенниках, дієприкметниках (на безлюднім острові — у далекому плаванні) дозволяють ужити ті засоби, що гармоніюють з іншими словами.
• Завдяки вільному порядку слів можна створювати поетичні рядки з паралельним (як у попередньому прикладі), симетричним або контрастним розташуванням членів речення (наприклад, означень і означуваних іменників): Я обізвуся до них Шелестом тихим вербової гілки. Голосом ніжним тонкої сопілки, Смутними росами з вітів моїх (Леся Українка).
• Чергування У-В, І-Й: день у день, пішов угору, дощ іде, він не йде.
• Іноді прийменник У набирає форм УВ, УВІ, ВВІ: Петриків батько був ув економії за керівника. Стало легко, як уві сні.
• Проте, щоб уникнути важких збігів ВВ, ВФ навіть після голосних вживається У: Товариші мої пішли у військо.
• У кінці префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною, знову обізвався, пізніше усвідомив.
• Прийменник З може мати форми ІЗ, ЗІ, інколи ЗО: І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав. Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку.
• Після приголосних вживаються частки БИ, ЖЕ, після голосних – Б, Ж: зробив би, зробила б, як же, що ж.
• Перед приголосними вживають форми на –СЯ, перед голосними - на -СЬ: повернемось уночі, повернемося вночі, зібралися всі, зібралися усі.
- Але після приголосних завжди пишемо –СЯ: дивишся, дивиться.
• У дієприслівниках, як правило, виступає форма –СЬ: дивлячись,
звернувшись.
Деякі художні засоби милозвучності мови
1. Будуючи речення, стежте, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків: ці цікаві відомості, велика калюжа.2. Не слід допускати римування слів у прозі: любов людини до родини, основна тема поеми.
3. Слід уникати набридливого повторення однакових чи близьких за вимовою звуків, словосполучень та слів.
4. Але правильно дібрані звукові повтори у літературі підкреслюють емоційний вплив твору на читача.
Немає коментарів:
Дописати коментар