Етикет у різні часи і у різних народів

                                    

         Вирішила поділитись із Вами цікавою, на мою думку, інформацією про етикет, тобто про усталені норми поведінки та правила ввічливості. Виявляється, про те, як поводити себе у товаристві, людина замислювалась віддавна. Кожен народ у різні періоди свого існування виробляв власні, притаманні лише йому правила поводження і спілкування. Але, звичайно, є і багато спільного у етикетних нормах представників різних національностей.

Словом ,,етикет” називали спочатку кілок, до якого прикріплювали папірець із назвою та ціною товару. Потім так почали називати сам папірець.                                                          У стародавній Індії такого слова не існувало, але представники вищих верств (варн ) 12-24 роки вивчали правила поведінки . А хто не хотів вчитися, втрачав привілеї, не міг одружитися із дівчиною з вищого стану, не ставав ,,двічінародженим”,  тобто не мав 2 імен ( аби обманути смерть), його зневажали і уникали його компанії.

Ще 4600 років тому у Єгипті написані ,,Повчання Качемні фараонові Снофру”, де було детально викладено, як поводити себе у товаристві.                                                                  

        Про це ж писав князь Володимир Мономах у своєму ,,Поученії дітям”:

1.      При старших годиться мовчати, премудрих слухати.

2.      Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові.

3.      Брехні остерігатись.

      4.      Не проминути ніколи людину, не привітавши її, а добре слово їй мовити.

За часів Людовіка 14 "етикетом" називали аркуш паперу, на якому була розписана послідовність церемоній при дворі.  Одне з правил поведінки у ті часи - знімання головного убору ( шолому, який захищав голову від ударів меча) у приміщенні – знак того, що людина входить у будинок з мирними намірами і того ж чекає від господаря дому, не чекає від нього нападу ). 

А при дворі короля Артура рицарі сиділи за круглим столом, аби не сперечатись, хто сидить на більш почесному місці. З того часу початок примирення у різних суперечках одержав назву - ,,сідати за круглий стіл”.                                                                                                    
Ось що читаємо у творі 1770 року, виданому у Почаєві ,,Політика світська, від іноземних авторів зібрана”:

1.      Не хвали себе, не принижуй, ані ганьбу свою, ані справу свою, або ім’я, або рід не вивищуй, бо так чинять тільки ті, хто недавно прославився.

2.      Не варто торкатися ліктем того, кого про щось спитати хочеш.

3.      Не говори про свої домашні та приватні справи, хіба що із щирим приятелем.

4.      Пристало, щоб ти про себе рідко мовив, як і про те, з чого тобі похвала мала б бути.

       5.      Намагайся, аби не говорити по-простацькому.

При вході до Зимового палацу у Петербурзі висіло прохання до відвідувачів:

       1.      Переступивши поріг Палацу, залиш усі чини за дверима, як і капелюхи та шпаги.

       2.      Будь веселим, нічого не псуй, не ламай та не гризи.

        3.      Говори помірковано, не дуже голосно, аби іншим вуха або голови не боліли.

       4.      Сперечайся без серця і гарячковості.

       5.      Сміття з хати не винось: що в одне вухо увійде, хай вийде в друге.
На початку 20-го сторіччя  на Хрещатику  у Києві продавали грамзаписи. Пояснення до них були такі: ,,Пластинки с желтым этикетом – 6 рублей 25 копеек, пластинки с розовым этикетом – 7 рублей 50 копеек “. 

На Західній Україні це слово до 1939 року звучало як ,,етикета” .